Хатки у Слобідці продають за 1200 гривень

Михайло Татарин (праворуч) із села Слобідка Косівського району Тернопільщини показує дерев’яну хатку, яку зробив на продаж”Обійстя Татарина відразу впізнаєте, — показує дорогу селянин. — У нього всьо з дерева. Навіть для внучки зробив хатку”. 

На подвір’ї 59-річного Михайла Татарина в селі Слобідка Козівського району Тернопільської області, біля цегляного двоповерхового будинку, стоять невеличкі дерев’яні хатки, віз-підставка для квітів і гірка.

 

На фото Михайло Татарин (праворуч) із села Слобідка Косівського району Тернопільщини показує дерев’яну хатку, яку зробив на продаж

— Шкода, що Софійки не застанете, — каже господар, зустрічаючи нас біля воріт. — Онука зараз у дитячому садочку. А як приходить — відразу біжить до своєї шіпчини. Зробив її торік у червні, коли мала народилася. Тиждень майстрував. Спочатку хотів зробити на курячих ніжках, як у казці про Бабу Ягу. Потім передумав — щоби не впала, бува.

Татарин відчиняє дверцята хатинки. Посеред кімнатки завбільшки метр на півтора на столику синя лопатка, відеречко і формочки для піску. Поряд на лавці — лялька з великим бантом.

— Такі хатинки можна для дитсадків робити. По 1200 гривень обійдуться, — розповідає, підраховуючи витрати. — Але мені вийшло трохи танше. Із відходів дерева все дешевше буде.

Сини Татарина, 33-річний Андрій та 28-річний Тарас, теж столяркою займаються — роблять євровікна та двері. Цех і сушарку поставили під будинком.

— У них гени предків, — гордо зауважує Михайло. — Ми столярського роду, дід і батько працювали з деревом. Андрій з податкової інспекції пішов — потягнуло до дерева. Тарас вивчився на економіста, працював у фінансовому управлінні облдержадміністрації, але все кинув і приєднався до брата. А Софійчина шіпчина тепер для них реклама. За нею впізнають нашу хату.

Працювати з деревом чоловік почав ще в дитинстві. Інструменти виготовляє сам.

— За гиблі (рубанок. — ”ГПУ”) батько навіть похвалив, — каже господар. — А потім мамі бамбетель без жодного цвяха склав. Коли народився Андрій, зробив йому дерев’яну машину — з десяток хлопців у неї вміститися могло.

Тарас приносить миску з жовтими яблуками. Штани в дерев’яній стружці.

— А ще батько на вулиці зробив альтанку, — розповідає син. — Дах гострий, як у гуцулів. Якось сусід дядько Василь п’яний додому йшов, завидів альтанку, шапку скинув і перехрестився. Думав, що то капличка. А ми всередині сидимо, зареготали. То він із переляку аж шапкою до землі луснув! Правда, пити не кинув.

Улітку до Татаринів приїжджали власники бару в Бережанах, купили дерев’яну криницю.

— Хотіли щось оригінальне для бару, от і вподобали, — Михайло мне в руках кашкета. — А декоративну фіру для квітів, яка зараз під хатою стоїть, родичі попросили. Купці з Тернополя іще чотири такі замовили, по 1200 гривень. Хочемо ще станків деревообробних купити — бізнес розвивати.

 

Категорія: Про нас пишуть
Ви можете слідкувати за коментарями за допомогою RSS 2.0-стрічки. Коментарі і пінги до запису заборонені.

Коментарі закриті.