Є така родина. Коли живуть і творять з любов’ю.

родина Куземків - ТатаринівМатерина ніжна турбота, батькова вимогливість і сила, братова підтримка, бабусина доброта…Мабуть, найбільше щастя людини — у сім’ї. Бо тут і зрозуміють, і розрадять, і теплом серця зігріють. Ось така родина й мешкає у селі Слобідці Козівського району.

Три покоління Куземків-Татаринів у злагоді мешкають під одним дахом. Бабуся Марія, дочка Надія, зять Михайло й онуки — Андрій і Тарас з дружинами й дітьми. На перший погляд, ніби й нічого особливого, таких сімей в Україні безліч, та насправді кожен у цьому домі — майстер на всі руки.

Пані Марії, господині ошатного гніздечка, вже за вісімдесят. Чимало довелося перебути їй за довге життя. Народилася у селі Бібрка Ліського повіту в Польщі, та примусово покинула рідні землі й оселилася на Тернопільщині. Як реліквію у родині бережуть домотканий лляний рушник, вишитий гладдю. Квітнуть на ньому маки, волошки, шелестить жовте колосся — спогад про вітер з Бескидів, шум ріки Сян і тепло рук бабусі Ганни. Від неї ще маленькою Марія перейняла талант творити барвистий світ на полотні.

Скатертини, серветки, рушники, блузки, яськи й подушки прикрашають оселю, звеселяють очі. Любов до нитки з голкою заполонила й доньку Надію. І хоч вчительська праця, а за освітою вона — педагог, вимагає багато часу, та у вільну хвилинку Надія Татарин гаптує нитками, бісером, стрічками. А які дивовижні речі народжуються завдяки гачку — будь-яка модниця позаздрила б.

Якщо жінки у родині вишивають, то чоловіки — столярують. Проз зятя пані Марії Михайла  кажуть, що в нього золоті руки, бо дерево у них аж співає. Ось на подвір’ї примостився вітряк, а там далі — хатинка на курячих ніжках, і віз, і машинка, і тачки…І все з дерева. А починав столярувати Михайло з дитинства, любив і вмів працювати з гемблем. Спершу виготовляв скрині, бамбетлі, мисники й лавки. Нині — новомодні комоди, гарнітури, шафи-купе. Й допомагають у цьому сини. Старший Андрій закінчив Львівський політехнічний інститут, згодом Тернопільський економічний, та все ж вирішив продовжувати справу батька й дідусів. Згодом до родинної справи приєднався й молодший Тарас. Часто на запитання, де ж навчилися так гарно дерево обробляти, хлопці відповідають — у спадок отримали. І то справді так, адже знають вони власний родовід аж до 18 століття. І всі їхні предки були прекрасними народними умільцями. А споглядаючи рукотворну красу своїх батьків, дідусів і бабусь, мабуть, й правнуки пані Марії Куземко залюбки візьмуться за голку з ниткою та столярний станок.

У народі кажуть: благословенна та родина, в якій талант передається від батька до сина. Це стосується і сім’ї Куземків-Татаринів. І нехай ще не одне покоління повниться ентузіазму та творчого запалу жити й творити з любов’ю.

З газети СВОБОДА за 24 листопода 2010 р.

Категорія: Про нас пишуть
Ви можете слідкувати за коментарями за допомогою RSS 2.0-стрічки. Коментарі і пінги до запису заборонені.

Коментарі закриті.